"ЛЮДИ И ВОЙНА" - "PEOPLE AND WAR"

САЙТ ПОИСКА СВЕДЕНИЙ О ВОИНАХ, ПОГИБШИХ И ПРОПАВШИХ БЕЗ ВЕСТИ В ВОВ, А ТАКЖЕ ИХ РОДСТВЕННИКОВ...
Текущее время: Сб мар 28, 2020 21:06 21

Часовой пояс: UTC+03:00

Добро пожаловать на наш форум. Регистрируйтесь на нем и пишите свои заявки в темах. Указывайте в заголовке темы Ф.И.О. в именительном падеже… Если Вы зарегистрировались на форуме, но в течение суток не произошла активация Вашего аккаунта, то пишите администратору на tashpoisk@mail.ru. В связи с наплывом спамеров на форуме включена ручная активация аккаунтов (спамеров просим не беспокоить, их аккаунты будут удалены).





Начать новую тему  Ответить на тему  [ 2 сообщения ] 
Автор Сообщение
СообщениеДобавлено: Сб фев 25, 2012 20:19 20 
Не в сети
Администратор
Аватара пользователя

Зарегистрирован: Сб сен 19, 2009 22:16 22
Сообщения: 15284
Откуда: Ташкент, Узбекистан
Георгий Николаевич Микушев, 41 СД (статья на укр. яз.)
http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=1267

«ЗА СПИСКОМ НЕМАЄ»

Сергій Смолянников

Понад 25 років ім’я легендарного комдива 41-ї стрілкової дивізії генерала Микушева — одного з тих, хто обороняв Київ від фашистів восени 41-го року, не згадувалося в жодному формулярі. І лише у далекому 1966-му вдалося з’ясувати причини «загадкового безпам’ятства».

В одному з видань у травні минулого року була опублікована стаття Олександра Жежери про захисників Рава-Руської в 1941 році, присвячена пам’яті про дивізію, що пройшла шлях від західного кордону до Києва.

Минуло більше року. За цей час довелося не раз побувати в тих місцях, де прийняв свій останній бій прославлений комдив, підібрати матеріал. А головне — розібратися, чому ж така людина виявилася забутою історією Великої Вітчизняної війни. Саме тому почав своє журналістське дослідження. В статті «Рава-Русская память. Рава-Русская боль» я розповів про героїв оборони державного кордону в районі Рава-Руської. Чим більше цікавився цією темою, тим більше розумів: подвиг захисників західних рубежів нашої Вітчизни і дотепер не одержав всенародного визнання, так само, як і подвиг командира прославленої 41-ї дивізії генерал-майора Микушева.

А надихали мене на цю роботу не тільки коментарі і звернення читачів, які висловили справжній інтерес до матеріалу, але й листи зі словами подяки. Багато читачів так і писали: «Спасибі, хлопці, спасибі вам, автори, що підняли цю тему — там, на Рава-Руському напрямі, воювали наші діди, ми і сьогодні пишаємося ними». Тому й повернувся до цієї теми, теми забутих, але справжніх героїв, одним з яких був «залізний комдив» Георгій Миколайович Микушев.

Його послужний список вражає: командир окремої роти добровольців; начальник штабу бригади; замначальника штабу Красноуфімської дивізії. Після Громадянської війни — помічник начальника штабу 88-го стрілецького полку, начальник стройового відділу 7-го стрілецького корпусу, помічник начальника штабу Уральського військового округу, потім проходив навчання на командирських курсах «Выстрел», з 1930-го до 1932-го навчався у Військовій академії імені Фрунзе (заочно), після чого призначений командиром 75-го стрілецького полку (на той час найвідсталішого в окрузі).

Саме тут проявився талант Георгія Миколайовича як військового вихователя і «батька-командира», яким він був до останнього дня свого життя.

26 січня 1936-го він отримує звання полковника, а через три роки стає комбригом. У результаті інспекторської перевірки 75-й полк був названий кращим в окрузі. Відразу ж після такого визнання, Микушев був призначений помічником начальника штабу Харківського військового округу, а в серпні 1939 року — командиром 41-ї дивізії.

Це була дійсно особлива дивізія, її формування закінчилося до початку 1939-го. Кістяк склали гірники і металурги Дніпропетровщини. Можливо, саме тоді і стала вона «залізною».

Місцем дислокації дивізії стало містечко Рава-Руська. Багато завдань стояло перед з’єднанням — облаштування нових оборонних споруджень, надання допомоги в будівництві укріпрайону...

Незважаючи на найсуворішу заборону керівництва країни і добре відому заяву Радянського уряду від 14 червня 1941 року, Микушев приймає вольове і небезпечне для свого життя рішення: 19 червня він повертає з табірних зборів під селом Седліска всі частини і підрозділи дивізії до основних місць бойового розташування, а ввечері 21-го віддає наказ видати весь боєзапас.

У своїх «Воспоминаниях и размышлениях» маршал Жуков відзначав: «Командир 41-й стрелковой дивизии генерал-майор Г. Н. Микушев принял 19 июня самостоятельное решение — вернуть весь личный состав со специальных сборов и полигонов, а также с работ на оборонительных рубежах и всем частям и подразделениям полностью сосредоточиться в дивизионном лагере… Генерал Микушев погиб смертью храбрых в боях за Киев в 1941 году, и остались навсегда неизвестными обстоятельства, в которых он принял свое необычно смелое для того времени решение: сделал ли он это полностью на свой риск или согласовал с кем-то свои действия».

Об’єктивно оцінивши обстановку, чого не зробили інші комдиви і комбриги, саме своєю владою Микушев наказав командирам частин повернути весь особовий склад і техніку зі зборів, з полігонів, із усіх будівельних робіт і цілком зосередити дивізію на рубежах прикриття кордону. Це дійсно було надзвичайно відповідальне і сміливе рішення далекоглядного командира, який вміє правильно орієнтуватися у складній ситуації.

У суботу 21 червня весь особовий склад дивізії був на місцях, а за кілька годин до війни всі її частини були приведені в боєготовність.

П’ять діб командував Микушев обороною Рава-Руської, чітко і без втрат виконав наказ про відхід. Його дивізія, прикордонники майора Малого і гарнізони дотів укріпрайону полковника Сисоєва відійшли тільки за наказом штабу 6-ї армії. Бійці і командири дивізії билися з гітлерівцями під Жовквою, Куликовим, на підступах до Львова, під Білою Церквою та Ржищевим, на берегах Дніпра. Особистим подвигом комдива було його керівництво переправою дивізії на лівий берег Дніпра в районі Канева. Ворог насідав, на переправі від постійних авіанальотів почалася паніка. Солдати заметушилися на березі. Але слова генерала, що вийшов на берег Дніпра і сказав, ніби розмовляючи сам із собою: «Комдив на той берег піде останнім…», — додали сил і впевненості.

Стійка оборона Києва продовжувалася майже два місяці. Розуміючи, що виступ у центрі Київського укріпрайону не прорвати (оборона його була доручена генералу Власову), противник завдав удару по угрупованню радянських військ з півночі і півдня. 41-а дивізія, як найбільш боєздатна й організована, була спрямована на північну ділянку, де обороняла лінію по річці Остер у районі селища Козелець.

9 вересня 1941 року в розпал оборони Києва талановитий генерал і хоробрий офіцер загинув смертю героя. Необхідно було будь-що відстояти міст через Остер. Під час однієї з атак фашистів наша оборона здригнулася і генерал особисто повів солдатів у контратаку... останню. Він так і залишився лежати на мосту… Зрозумівши, що міст не захопити, гітлерівці намагалися забрати тіло генерала. Але їх зустрічав вогонь. Бійці не віддали комдива. Увечері на міст пробралися шофер Микушева і розвідники та винесли тіло генерала.

Після загибелі Микушева дивізія відбивала люті атаки в Броварах і Борисполі, у районі аеродрому, щоб забезпечити евакуацію командування Південно-Західного фронту, якої так і не відбулося. З 20 до 27 вересня майже вся дивізія вела бої в оточенні в «Київському казані». Через лінію фронту до своїх прорвалося через «кривавий Трубіж» всього 983 бійці та командири. 27 грудня 1941-го 41-а дивізія першого формування була виключена зі списків з’єднань діючої армії. Але вже в березні 1942-го з’явилася нова 41-а дивізія, так званого «другого формування».

А про першого командира першої 41-ї забули на 25 років… Донедавна існувало багато версій про причину цього безпам’ятства, адже залишилися люди, що знали, де загинув та був похований генерал.

Відповідь на це питання зненацька прийшла з Ізраїлю, де проживає онук Володимира Ізраїльовича Срібника, що був інструктором політвідділу 41-ї дивізії. У спогадах ветерана сказано: «Славу, приобретенную в сражениях под Рава-Русской, 41-я стрелковая умножила на многих фронтах Великой Отечественной войны, за что была удостоена ордена Красного Знамени и ордена Суворова II степени. После войны много воинов 41-й стрелковой, в том числе и я, возвратились в свое родное Криворожье — край, чьи люди составляли ядро этой дивизии. Мы, ветераны, часто собираемся, чтобы вспомнить боевые походы. Памятно нам 12 сентября 1941 года. В тот день в Киеве, на территории Ботанического сада, хоронили любимого комдива Г. Н. Микушева. Все бойцы дивизии, находясь на боевых рубежах у Козельца, в траурную минуту дали дружный залп по врагу из всего имевшегося у нас оружия. Но могилы генерала после войны не оказалось. Фашисты, оккупировавшие Киев, сравняли ее с землей. Лишь в сентябре 1966 года, благодаря долгим усилиям группы ветеранов и моим, поскольку я и занимался его похоронами, могила Георгия Николаевича была найдена. Прах комдива со всеми почестями был перезахоронен на военном кладбище».

А «не для преси», Володимир Ізраїльович розповів причину довгого забуття. Справа в тім, що після загибелі Микушева, 13 вересня 1941-го дивізію очолив полковник Володимир Гелярович Баєрський. Це той самий комдив Володимир Ілліч Боярський, що після добровільної здачі в полон, став заступником головнокомандувача РОА — іншого учасника оборони Києва — генерала Андрія Власова. І його зрадництво та служба німцям лягли чорною плямою на всю героїчну історію з’єднання і, звичайно ж, на ім’я її першого командира. От чому дотепер немає місця в списку Героїв для Георгія Микушева.

Може, нарешті, прийшов час зробити все, щоб пам’ять про полеглих залишилась в наших серцях. А імена Микушева і сотень безіменних воїнів стали затребуваними історією і вдячними нащадками.

_________________
[ img ] Книга Памяти Узбекистана
Помогите проекту!!!
Tashpoisk@mail.ru


Вернуться к началу
СообщениеДобавлено: Сб мар 31, 2012 12:34 12 
Не в сети
Пользователь

Зарегистрирован: Ср мар 21, 2012 19:14 19
Сообщения: 18
В статье упоминается мой дедушка, гвардии подполковник в отставке В.И. Срыбник (1912-2003):

"Відповідь на це питання зненацька прийшла з Ізраїлю, де проживає онук Володимира Ізраїльовича Срібника, що був інструктором політвідділу 41-ї дивізії. У спогадах ветерана сказано: «...Памятно нам 12 сентября 1941 года. В тот день в Киеве, на территории Ботанического сада, хоронили любимого комдива Г. Н. Микушева. Все бойцы дивизии, находясь на боевых рубежах у Козельца, в траурную минуту дали дружный залп по врагу из всего имевшегося у нас оружия. Но могилы генерала после войны не оказалось. Фашисты, оккупировавшие Киев, сравняли ее с землей. Лишь в сентябре 1966 года, благодаря долгим усилиям группы ветеранов и моим, поскольку я и занимался его похоронами, могила Георгия Николаевича была найдена. Прах комдива со всеми почестями был перезахоронен на военном кладбище».
А «не для преси», Володимир Ізраїльович розповів причину довгого забуття. Справа в тім, що після загибелі Микушева, 13 вересня 1941-го дивізію очолив полковник Володимир Гелярович Баєрський. Це той самий комдив Володимир Ілліч Боярський, що після добровільної здачі в полон, став заступником головнокомандувача РОА — іншого учасника оборони Києва — генерала Андрія Власова. І його зрадництво та служба німцям лягли чорною плямою на всю героїчну історію з’єднання і, звичайно ж, на ім’я її першого командира. От чому дотепер немає місця в списку Героїв для Георгія Микушева".

В моём распоряжении находится рукописный текст воспоманий В.И. Срыбника, в котором говорится, что после гибели Микушева 41 с.д. возглавил полковой комиссар Антонов Александр Матвеевич. Фамилия Баерский не упоминалась ни В.И. Срыбником, ни мной — его внуком ни в каком контексте. В своей статье «Памяти моего дедушки», опубликованной в №26 альманаха «Хронометр» (Израиль) и в Живом Журнале , которую, очевидно и упоминает (без ссылки на источник статьи и фотографий) господин Смолянников, я писал только:
«Дедушка был организатором встреч ветеранов 41 Криворожской стрелковой дивизии, в которой начинал войну. Создал стенд, посвященный этой дивизии в Криворожском краеведческом музее. Помог найти сравненную немцами с землей могилу погибшего при обороне Киева командира 41 дивизии генерал-майора Микушева. Добился его посмертного награждения орденом Отечественной войны». Про Житомирщину и про Строкача — тоже выдумка Смолянникова. Дедушка воевал у Фёдорова на Черниговщине и на Волыни. На рассказ о Баерском Смолянникова, очевидно, вдохновила запись в Википедии «С сентября 1941 — командир 41-й стрелковой дивизии в Приволжском военном округе», только она относится уже к 41 стрелковой дивизии второго формирования, а предыдущую строку «в марте — сентябре 1941 — начальник штаба 31-го стрелкового корпуса» Смолянников не заметил.
На письмо с моими замечаниями автор статьи не ответил, видимо нечего ответить.


Вернуться к началу
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему  Ответить на тему  [ 2 сообщения ] 

Часовой пояс: UTC+03:00


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 1 гость


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения

Перейти: 

Создано на основе phpBB® Forum Software © phpBB Limited
Русская поддержка phpBB